Стаття розповідає про життя та професійну кар’єру Анатолія Георгійовича Пономаренка (04.03.1947— 20.05.2008) видатного українського дипломата, Надзвичайного і Повноважного Посла (1999), кандидата історичних наук (1988), нагородженого орденом «За заслуги» 3-го ступеня (2007). Вона висвітлює його багатогранний шлях від скромних початків у Криму до ключових ролей у формуванні зовнішньої політики незалежної України.

А.Г. Пономаренко народився у Євпаторії, АРК Крим, де розпочав свою трудову діяльність у 1965 році на виробництві, демонструючи працьовитість і відповідальність. У 1971 році він закінчив Кримський педагогічний інститут у Сімферополі, що стало основою для його подальшої кар’єри. З 1970 року Анатолій Георгійович працював на комсомольській роботі, зокрема обіймав посаду заступника голови Комітету молодіжних організацій УРСР, на якій виявив непересічні організаторські та лідерські якості. У 1987 році він завершив навчання в Дипломатичній академії МЗС СРСР у Москві, отримавши ґрунтовну підготовку у сфері міжнародних відносин.

Дипломатична кар’єра Пономаренка була насиченою та різноманітною. У 1978–1983 роках він працював другим секретарем Посольства СРСР в Індії, у 1983–1984 та 1987–1989 роках обіймав посади другого та першого секретаря МЗС УРСР, брав участь у зовнішньополітичній діяльності республіки в останні роки існування СРСР. У 1989–1992 роках Пономаренко був призначений консулом Генерального консульства СРСР у Мюнхені (ФРН), а після проголошення незалежності України став першим Генеральним консулом України в Мюнхені (1992–1994). На цій важливій посаді він зробив вагомий внесок у становлення двосторонніх зв’язків молодої української держави з Німеччиною.

Після повернення до Києва Пономаренко працював на керівних посадах у центральному апараті МЗС України: у 1994–1995 роках очолював відділ країн Західної Європи, у 1995–1996 був заступником начальника, а в 1996–1997 — начальником Управління країн Європи та Америки. У 1997–2003 роках він обіймав посаду Надзвичайного і Повноважного Посла України в Німеччині, що стало вершиною його дипломатичної кар’єри. У цей період Пономаренко відіграв важливу роль у зміцненні українсько-німецьких відносин, сприяючи економічній співпраці та політичному діалогу. З 2004 по 2006 рік він очолював Другий територіальний департамент МЗС України, а в 2006–2008 роках був Послом України в Швеції, де продовжував працювати над розширенням міжнародних зв’язків України до останніх днів свого життя.

The article tells about the life and professional career of Anatoly Georgievich Ponomarenko (04.03.1947, Yevpatoria, AR Crimea - 20.05.2008, Stockholm, buried in Kyiv), an outstanding Ukrainian diplomat, Ambassador Extraordinary and Plenipotentiary of Ukraine (1999), Candidate of Historical Sciences (1988), awarded the Order of Merit of the 3rd degree (2007). It highlights his multifaceted path from humble beginnings in Crimea to key roles in shaping the foreign policy of independent Ukraine.

Born in Yevpatoria, Ponomarenko began his career in 1965 in production, demonstrating diligence and responsibility. In 1971, he graduated from the Crimean Pedagogical Institute in Simferopol, which became the basis for his further career. Since 1970, Anatoly Georgievich worked in Komsomol work, in particular, he held the position of deputy chairman of the Committee of Youth Organizations of the Ukrainian SSR, which allowed him to develop organizational and leadership qualities. In 1987, he completed his studies at the Diplomatic Academy of the USSR Ministry of Foreign Affairs in Moscow, receiving thorough training for work in the international arena. Ponomarenko's diplomatic career was rich and diverse. In 1978–1983, he worked as the second secretary of the USSR Embassy in India, where he gained experience in international relations. In 1983–1984 and 1987–1989, he held the positions of second and first secretary of the Ministry of Foreign Affairs of the Ukrainian SSR, participating in the formation of the republic's foreign policy in the last years of the USSR. In 1989–1992, Ponomarenko was the Consul of the USSR Consulate General in Munich (Germany), and after the declaration of Ukraine's independence, he became the first Consul General of Ukraine in Munich (1992–1994), contributing to the establishment of diplomatic relations between the young state and Germany.

After returning to Kyiv, Ponomarenko actively worked in the central office of the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine: in 1994–1995, he headed the Department of Western Europe, in 1995–1996, he was the Deputy Head, and in 1996–1997, he was the Head of the Department of Europe and America. In 1997–2003, he held the position of Ambassador Extraordinary and Plenipotentiary of Ukraine to Germany, which was the peak of his career. During this period, Ponomarenko played an important role in strengthening Ukrainian-German relations, promoting economic cooperation and political dialogue. From 2004 to 2006, he headed the Second Territorial Department of the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine, and in 2006–2008, he was the Ambassador of Ukraine to Sweden, where he continued to work on expanding Ukraine’s international relations until the last days of his life.

The article emphasizes Ponomarenko’s contribution to Ukrainian diplomacy, his professionalism, dedication, and ability to adapt to complex political realities. His award — the Order of Merit — is a recognition of significant achievements in serving Ukraine. Ending his career in Stockholm, Ponomarenko left behind a legacy as one of those who paved the way for Ukraine on the international stage. The article is not only a biographical sketch, but also an example of how perseverance and talent can lead from a small town to world capitals.

За цей період своєї діяльності на посаді Надзвичайного і Повноважного Посла України у ФРН Пономаренко зробив значний внесок у розвиток українсько-німецьких відносин.​  Під його керівництвом Посольство України в Німеччині отримало нове приміщення в історичному центрі Берліна, що сприяло підвищенню престижу української дипломатичної присутності в країні.​ Пономаренко активно сприяв розвитку економічних зв'язків між Україною та Німеччиною. На той час Німеччина займала друге місце після Росії за обсягом товарообігу з Україною та третє — за обсягом інвестицій. Кількість спільних підприємств з німецьким капіталом сягала понад 800, що свідчить про ефективну роботу посольства в цьому напрямку. Він підкреслював важливість розуміння німецького менталітету для успішної співпраці, зазначаючи, що для цього достатньо послухати німецьку оперу. Це свідчить про його глибоке розуміння культурних аспектів, які впливають на міждержавні відносини.

Пономаренко відзначався поєднанням німецької пунктуальності та слов’янської духовності, що допомагало йому ефективно виконувати обов'язки посла в Німеччині.​ Загалом, діяльність Анатолія Пономаренка на посаді посла в Німеччині характеризується як ефективна та спрямована на поглиблення двосторонніх відносин між Україною та Німеччиною.

Перебуваючи на цій посаді він викликав неабияку довіру і повагу серед української діаспори. У вересні 2001 р. в інтерв'ю газеті «День» він розповів про святкування 10-річчя незалежності України в Берліні: тоді в МЗС ФРН відбулася тематична конференція, після чого українські дипломати у Німеччині та представники діаспори поклали вінок на могилу президента Західно-Української Народної Республіки Євгена Петрушевича, якого Анатолій Георгійович розглядав як важливу постать у нашій історії і за політичним значенням прирівнював до президента УНР Михайла Грушевського. Свого часу пан посол подбав про те, щоб кожен український політик, який прибував до Берліна, відвідував могилу Петрушевича, вшановуючи як президента ЗУНР, так і загалом історію визвольних змагань українського народу. Також за участі тогочасного міністра культури України, відомого українського актора Богдана Ступки, а також представників уряду Берліна та МЗС ФРН у рамках Днів культури України в Німеччині було відкрито меморіальну дошку видатному кінорежисеру Олександру Довженку.

Анатолій Пономаренко і журналіст газети “Християнський голос”, Володимир Романчук

Цей акт Анатолій Пономаренко певною мірою розглядав як увічнення пам'яті Довженка як колеги, який на початку 1920-х працював секретарем Генерального консульства УРСР у Берліні. «Я теж колись займався консульською діяльністю і гадаю, що для Довженка як для творчої людини це було непросто - згадував Пономаренко. Але він використав своє перебування ще й для того, щоб спілкуватися з відомими німецькими митцями. Довженко бував у художніх салонах, його дуже добре прийняли відомі в той час німецькі кіноартисти й режисери. Результатом його діяльності стало проведення у 1930-х рр. у Берліні днів культури УРСР. Тоді відбулася прем'єра фільму Довженка «Арсенал», який дуже сподобався берлінцям: зараз один з кінотеатрів Берліна на Потсдамер-плац називається «Арсенал». Це не випадкова назва – це назва фільму Довженка, яка збереглася до цих часів». Наостанок пан посол запевнив, що німці готові співпрацювати з нашим народом і допомагати йому стверджувати основи громадянського суспільства, що сприятиме подальшому просуванню України в європейський простір і наближенню до стандартів Європейського Союзу.

У 2004-2006 р. Анатолій Пономаренко обіймав посаду директора Другого територіального департаменту та члена Колегії МЗС України. 6 грудня 2006 р. Президент України В.А.Ющенко призначає його Надзвичайним та Повноважним Послом України у Швеції. Цей період був важливим для розвитку українсько-шведських відносин, особливо в контексті європейської інтеграції України та поглиблення політичного діалогу з країнами Північної Європи.​ Зокрема, Пономаренко сприяв активізації політичного діалогу між Україною та Швецією, що було важливим у контексті євроінтеграційних прагнень України.​ Він також працював над залученням шведських інвестицій в українську економіку та розширенням торговельно-економічного співробітництва.​ Під його керівництвом проводилися заходи, спрямовані на популяризацію української культури у Швеції, що сприяло зміцненню гуманітарних зв'язків між країнами.​Пономаренко приділяв увагу захисту прав та інтересів українських громадян у Швеції, забезпечуючи ефективну консульську підтримку українського бізнесу.​

Загалом, діяльність Анатолія Пономаренка на посаді посла в Швеції була спрямована на зміцнення двосторонніх відносин та підтримку стратегічного курсу України на європейську інтеграцію.

20 травня 2008 р. у Стокгольмі український дипломат Пономаренко А.Г. передчасно відійшов у вічність.

Життєвий шлях Анатолія Пономаренка — це історія переходу від радянської системи до формування незалежної української дипломатії. Його кар’єра, яка охопила понад чотири десятиліття, символізує трансформацію України з радянської республіки у державу, що прагне до європейської інтеграції. Його діяльність у Берліні стала мостом між Україною та ЄС, що підкреслюється спогадами сучасників про його відкритість до діаспори та участь у релігійному житті громади.

Пономаренко не лише виконував дипломатичні обов’язки, але й був активним членом українських громад за кордоном. Він відвідував богослужіння, підтримував видання «Християнського Голосу», а його звернення українською мовою на офіційних заходах надавало символічної ваги культурній ідентичності.

Пономаренко А.Г. святкує свято Різдва з українською діаспорою Німеччини 

Кандидат історичних наук, він поєднував теоретичні знання з практикою, що дозволило йому ефективно працювати над міжнародними угодами. Орден «За заслуги» III ступеня (2007) став визнанням його внеску у зовнішню політику України.

Життєвий шлях Пономаренка — це приклад того, як особиста наполегливість і професіоналізм допомагають державі подолати історичні виклики. Його робота в Німеччині та Швеції закріпила Україну на європейській арені, а його досвід залишається актуальним для сучасних дипломатів. Анатолій Пономаренко — не просто дипломат, а символ еволюції української державності. Його життя нагадує, що навіть у умовах геополітичних змін можна будувати міцні міжнародні зв’язки, спираючись на патріотизм, професіоналізм і людяність. Стаття підкреслює: його спадщина — це орієнтир для майбутніх поколінь, які продовжують шлях України до Європи.

 Ткач Дмитро Іванович

 Жога Олександр Валерійович

(студент 1 курсу магістерської підготовки,

кафедра журналістики Університету економіки та

права «КРОК» м. Київ)