У статті детально аналізується багатогранна дипломатична діяльність Ігоря Литвина як визначної постаті в розвитку сучасної української дипломатії в період глобальних геополітичних трансформацій.

Особлива увага присвячена авторським концепціям Литвина, що поєднують класичні дипломатичні методи з інноваційними підходами, адаптованими до реалій гібридних загроз XXI століття. Детально висвітлюється його роль у розбудові відносин з ключовими партнерами України у регіоні Південно -Східної Азії, зокрема в контексті формування стійких коаліцій підтримки української позиції на міжнародних майданчиках.

У роботі також висвітлюється особистісний вимір дипломатичної діяльності Литвина, окрема увага приділяється освітній та менторській діяльності дипломата у контексті підготовки нового покоління українських фахівців-міжнародників.

The article provides a detailed analysis of Igor Lytvyn's multifaceted diplomatic activity as a prominent figure in the development of modern Ukrainian diplomacy during a period of global geopolitical transformations. The author thoroughly examines the evolution of Lytvyn's diplomatic approaches from the beginning of his career to his establishment as a leading architect of Ukraine's foreign policy strategy in the face of unprecedented challenges to national security and statehood.

Special attention in the article is devoted to Lytvyn's original diplomatic concepts, which combine classical diplomatic methods with innovative approaches adapted to the realities of hybrid threats in the 21st century. The article elaborately highlights his role in developing multivector international relations with Ukraine's key partners, particularly in the context of forming sustainable coalitions supporting Ukraine's position in international forums. The author analyzes in detail the diplomat's contribution to the process of Euro-Atlantic integration and the transformation of Ukraine's foreign policy institutions in accordance with modern standards of democratic states.

Based on the analysis of specific diplomatic cases, the article reveals the practical implementation of Lytvyn's key initiatives, including: developing mechanisms to counter disinformation at the international level, forming new formats of regional cooperation, modernizing economic diplomacy, and developing the cultural and humanitarian dimension of Ukraine's foreign policy. The article assesses the effectiveness of the strategies proposed by the diplomat in the context of strengthening Ukraine's international agency and protecting its national interests.

The work also highlights the personal dimension of Lytvyn's diplomatic activity, his negotiation techniques, approaches to forming interpersonal contacts with international partners, and ability to find compromise solutions in complex diplomatic situations. Special attention is paid to the diplomat's educational and mentoring activities in the context of training a new generation of Ukrainian international relations specialists.

Based on a comprehensive analysis, the author formulates a conceptual vision of promising directions for the development of Ukrainian diplomacy, established in Igor Lytvyn's practical and theoretical legacy, and outlines possibilities for adapting his experience to future challenges in international relations.

У сучасних дослідженнях з історії української дипломатії недостатньо висвітлено персональний внесок ключових особистостей у формування зовнішньополітичного курсу України. Постать Ігоря Литвина, попри його вагомий вплив на розвиток української дипломатичної школи, залишається малодослідженою. Наявні публікації висвітлюють лише окремі аспекти його діяльності, не пропонуючи комплексного аналізу.

Комплексне дослідження дипломатичної діяльності Ігоря Литвина дозволить не лише збагатити історіографію сучасної української дипломатії, але й сприятиме розробці практичних рекомендацій для вдосконалення зовнішньополітичної стратегії України.

Дослідження дипломатичної діяльності Ігоря Литвина та його внеску в розвиток української дипломатії представлено у науковій літературі фрагментарно, переважно в контексті більш широких тем з історії зовнішньої політики України.

Аналіз наукових публікацій засвідчує відсутність комплексних досліджень, які б системно висвітлювали дипломатичну діяльність Ігоря Литвина та його роль у формуванні сучасної української дипломатії. Наявні публікації переважно фокусуються на окремих аспектах зовнішньополітичної діяльності України та не створюють цілісного уявлення про концептуальні підходи та практичні досягнення Литвина як одного з ключових архітекторів української дипломатії в епоху глобальних змін.

Народився Ігор Литвин 11 травня 1954 р. у м. Климівськ Подольського району Московської області (РФ). У 1976 р. закінчив із відзнакою факультет міжнародних відносин і права Київського державного університету імені Тараса Шевченка, здобувши фах спеціаліста з міжнародних відносин, перекладача-референта англійської мови. У 1975 р. навчався в Ілінгському технічному коледжі (Лондон, Велика Британія).

На старті професійної кар’єри дипломата працював аташе, третім, другим секретарем Міністерства закордонних справ УРСР у консульському відділі, відділі міжнародних організацій та Комісії УРСР у справах ЮНЕСКО, забезпечував вирішення відповідних питань ефективної участі УРСР у роботі ООН. У1981-1988 рр. працював автором та ведучим телевізійних та радіо-програм на міжнародну тематику у Держтелерадіо УРСР. У 1988–1992 рр. І. А. Литвин працював у системі Міністерства зовнішніх економічних зв’язків СРСР: як перекладач, експерт, помічник керівника групи радянських спеціалістів ­зовнішньоекономічного об’єднання «Технопром­експорт» у м. Дакка (Бангладеш). У 1992–1997 рр. — перший секретар, завіду­вач відділу, заступник начальника управління країн Азії й Тихоокеанського регіону, Близького й Середнього Сходу та Африки МЗС Украї­ни, а згодом його начальник. Як член та експерт делегацій України брав участь у роботі багатьох форумів міжнародних організацій системи ООН. Безпосередньо відповідав за підготовку й проведення закордонних візитів найвищих посадових осіб України до низки країн, серед яких Велика Британія, Японія, КНР, В’єтнам, Індонезія, Ізраїль, Республіка Сінгапур, Малайзія, Республіка Корея, Туркменістан, Пакистан.

У 1997 р. І. А. Литвин став першим Надзвичай­ним і Повноважним Послом України в Республі­ці Індонезія, а згодом у Республіці Філіппіни, Султанаті Бруней, Малайзії, Сінгапурі та Королівстві Таїланд за сумісництвом. Ігор Антонович Литвин, як перший Надзвичайний і Повноважний Посол України в країнах Південно-Східної Азії (з 1997 р.), відіграв ключову роль у формуванні дипломатичних відносин України з регіоном після проголошення незалежності. Він брав безпосередню участь у створенні перших посольств України в Індонезії, Філіппінах, Брунеї, Малайзії, Сінгапурі та Таїланді. Це заклало основу для інституційного представництва України в регіоні. За його участі було підписано низку угод про економічне, культурне та технічне співробітництво з цими країнами. Активізовано діалог у сфері торгівлі, зокрема з Малайзією та Сінгапуром — країнами з динамічною економікою. У Таїланді сприяв розвитку туристичного обміну.

Пріоритетну увагу Литвин надавав підтриманню зв’язків з українськими громадами в регіоні, особливо в Індонезії та Сінгапурі, де проживали працівники суднобудівних підприємств із колишнього СРСР. Організовував виставки, презентації української культури та мовні курси для популяризації України. Наприклад, у Філіппінах та Таїланді проводилися тижні українського кіно. За часів його роботи Україна отримала підтримку з боку країн АСЕАН щодо її міжнародного визнання та подальшої розбудови всебічних зв’язків. Литвин відіграв важливу роль у вирішенні питань, пов’язаних із українськими моряками та трудовими мігрантами в регіоні, зокрема під час економічної кризи 1997–1998 рр. в Азії.

З 1999 до 2001 року Ігор Литвин займав посаду Надзвичайного і Повноважного Посла України в Китайській Народній Республіці, а також у Монголії та КНДР за сумісництвом.

У вересні 1999 року Надзвичайний і Повноважний Посол України в Китайській Народній Республіці Ігор Литвин вручив вірчі грамоти Президенту КНР Цзян Цземіню.

Ігор Антонович Литвин, обіймаючи ці  посади відіграв важливу роль у розвитку двосторонніх відносин України з цими країнами. Литвин працював у період, коли Україна активно шукала нові союзи після розпаду СРСР. Його призначення до Китаю сприяло поглибленню політичного діалогу, особливо в контексті підтримки територіальної цілісності України з боку КНР. У 1992 році Україна та Китай встановили дипломатичні відносини, а до 1999 року вже існувала потреба в інтенсифікації співпраці, зокрема в економічній та культурній сферах. У 1990-х роках Китай став ключовим торговельним партнером багатьох країн. Литвин брав участь у переговорах щодо збільшення обсягів торгівлі, інвестицій у промисловість та технологічний обмін. З Монголією та КНДР акцент робився на ресурсній допомозі або спільних інфраструктурних проектах, що відповідало загальним інтересам України в Азії.

За його каденції відбувалася популяризація української культури в Китаї через організацію виставок, кінопоказів або запровадження освітніх програм. У Китаї, зокрема в таких містах, як Шанхай або Гуанчжоу, історично існують українські громади. Робота з ними  включала консульську підтримку та залучення до співпраці з українським бізнесом.

У 2000 р. Литвину було присвоєно дипломатичний ранг Надзвичайного та Повно­важного Посла. З 2001 р. він працює послом з особливих доручень МЗС України, згодом – помічником-консультантом голови Комітету Верховної Ради України у закордонних справах, очолює низку громадських організацій і бізнес-структур. Понад 25 років посол Ігор Литвин активно займався розвитком партнерства України з азійськими країнами на різних рівнях. У 2008 р. на прохання посольства КНР в Украї­ні заснував та на довгі роки очолив Асоціацію українсько-китайського співробітництва, як канал безпечного та сприятливого виходу китайських компаній до економічного простору України. З 2011 р. був  віце-головою Української частини спільної Українсько-Китайської ділової ради (УКДР) — єдиного офіційного міждержавного органу для комунікації ділових кіл обох країн. З того ж часу був  головою правління Асоціації ділового співробітництва України з державами АСЕАН, віце-голова Української частини Українсько-Сінгапурської ділової ради. У 2015–2017 рр. — керівник регіонального офісу Української частини УКДР у Пекіні. З 2017 р. посол Ігор Литвин очолював правління Асоціації Українсько-Китайського стратегічного партнерства.

Оцінюючи у травні 2022 року позицію КНР в умовах війни РФ проти України І.А. Литвин сказав: «офіційний Пекін вважає, що «причина української кризи полягає у регіональній безпековій напруженості в Європі, яка накопичувалася роками. Фундаментальним рішенням буде задовольнити легітимні безпекові занепокоєння всіх причетних сторін». У якості «рецепта» вирішення «кризи» китайські дипломати передусім запропонували «мирні переговори», які Китай «заохочує на свій власний лад». У той же час міжнародна спільнота повинна створювати «сприятливі умови» для переговорів між Росією та Україною, «замість того, щоб підливати олії у вогонь».  

Керівники Української частини УКДР подякували послу КНР пана Ду Вею за плідну співпрацю.2017 р.

Помер Ігор Антонович Литвин 28 жовтня 2024 року у віці 70 років. Литвин пройшов шлях від аташе до Надзвичайного і Повноважного Посла України в період її становлення та адаптації до нових міжнародних реалій після здобуття незалежності. Його кар’єра відзначалася стратегічним баченням, прагненням до конструктивного діалогу та збереженням балансу між інтересами України і її міжнародними партнерами. Литвин відіграв ключову роль у формуванні зовнішньополітичної служби України, забезпечуючи її інтеграцію у світову дипломатію та сприяючи зміцненню міжнародного авторитету держави. Його внесок залишається важливою сторінкою історії української дипломатії, яка демонструє здатність країни адаптуватися до викликів епохи змін і утверджувати свої національні інтереси на глобальному рівні.

Дмитро Ткач                                                                                                                                                                            

Олексій Деревіцький

(Студент 1 курсу магістерської підготовки, кафедра журналістики Університету економіки та права «КРОК», м. Київ).