Стаття присвячена детальному дослідженню біографії, професійного шляху та внеску Анатолія Максимовича Зленка (2 червня 1938 – 1 березня 2021) у становлення й розвиток зовнішньої політики незалежної України. Автор простежує етапи життя Зленка, починаючи з його народження в селі Ставище Київської області, навчання в Київському гірничому технікумі (1959) та Київському державному університеті (1967), а також перших кроків у дипломатичній кар’єрі за радянських часів, зокрема роботи в секретаріаті ЮНЕСКО в Парижі (1973–1983). Цей ранній досвід став основою для його подальшої діяльності як одного з ключових архітекторів української дипломатії після здобуття незалежності.

Особливу увагу в статті приділено двом періодам перебування Зленка на посаді міністра закордонних справ України: 1990–1994 та 2000–2003 роки. У перший термін, що збігся з проголошенням незалежності 24 серпня 1991 року, Зленко відіграв вирішальну роль у формуванні зовнішньополітичної служби, забезпеченні міжнародного визнання України понад 130 країнами світу, а також відкритті перших українських посольств. Він заклав основи стратегічного курсу на європейську інтеграцію, розглядаючи співпрацю з країнами Центральної та Західної Європи як пріоритет для молодої держави. Під час другого терміну Зленко зосередився на поглибленні відносин із НАТО та ЄС, підписанні двосторонніх угод і стабілізації зовнішньої політики в умовах внутрішніх і регіональних викликів.

Стаття також висвітлює інші важливі етапи кар’єри Зленка, зокрема його роботу як Постійного представника України при ООН (1994–1997), де він просував національні інтереси в глобальному контексті, та Посла України у Франції (1997–2000), одночасно представляючи країну в ЮНЕСКО. Окремо розглядається його теоретичний внесок, зокрема книга «Дипломатія і політика: Україна в процесі динамічних геополітичних змін», у якій Зленко аналізує вплив розпаду СРСР на геополітичне позиціонування України та пропонує стратегії її розвитку як суб’єкта міжнародних відносин.

Автори підкреслюють, що Анатолій Зленко став уособленням професіоналізму, прагматизму та віри в потенціал України. Його діяльність не обмежилася практичною дипломатією: після завершення активної кар’єри в 2003 році він очолив факультет міжнародних відносин Київського славістичного університету (2010), передаючи свій досвід молодим фахівцям. Стаття наголошує на довготривалому впливі Зленка на українську дипломатію, зокрема через принципи багатосторонньої співпраці та захисту національних інтересів, які він відстоював. Завершується аналіз актуальністю його спадщини для сучасної України, яка в умовах нових глобальних і регіональних викликів потребує міцного дипломатичного фундаменту, закладеного такими постатями, як Зленко.

Anatoliy Maksymovych Zlenko: The Life and Formation of an Outstanding Diplomat of Independent Ukraine

The article is devoted to a detailed study of the biography, professional career and contribution of Anatoliy Maksymovych Zlenko (June 2, 1938 – March 1, 2021) to the formation and development of the foreign policy of independent Ukraine. The author traces the stages of Zlenko’s life, starting with his birth in the village of Stavyshche, Kyiv region, his studies at the Kyiv Mining College (1959) and Kyiv State University (1967), as well as the first steps in his diplomatic career during the Soviet era, in particular his work at the UNESCO Secretariat in Paris (1973–1983). This early experience became the basis for his further activities as one of the key architects of Ukrainian diplomacy after independence.

The article pays special attention to Zlenko’s two terms as Minister of Foreign Affairs of Ukraine: 1990–1994 and 2000–2003. During his first term, which coincided with the declaration of independence on August 24, 1991, Zlenko played a crucial role in the formation of the foreign policy service, securing international recognition of Ukraine by over 130 countries around the world, and opening the first Ukrainian embassies. He laid the foundations of a strategic course for European integration, considering cooperation with the countries of Central and Western Europe as a priority for the young state. During his second term, Zlenko focused on deepening relations with NATO and the EU, signing bilateral agreements, and stabilizing foreign policy in the face of domestic and regional challenges.

The article also highlights other important stages of Zlenko’s career, including his work as Permanent Representative of Ukraine to the UN (1994–1997), where he promoted national interests in a global context, and as Ambassador of Ukraine to France (1997–2000), simultaneously representing the country at UNESCO. His theoretical contribution is separately considered, in particular the book “Diplomacy and Politics: Ukraine in the Process of Dynamic Geopolitical Changes”, in which Zlenko analyzes the impact of the collapse of the USSR on Ukraine’s geopolitical positioning and proposes strategies for its development as a subject of international relations.

The author emphasizes that Anatoliy Zlenko became the personification of professionalism, pragmatism, and faith in Ukraine’s potential. His activities were not limited to practical diplomacy: after completing his active career in 2003, he headed the Faculty of International Relations of the Kyiv Slavic University (2010), passing on his experience to young specialists. The article emphasizes Zlenko’s lasting influence on Ukrainian diplomacy, particularly through the principles of multilateral cooperation and the protection of national interests that he championed. The analysis concludes with the relevance of his legacy for modern Ukraine, which, in the face of new global and regional challenges, needs a solid diplomatic foundation laid by figures like Zlenko.

Становлення незалежної України у 1990-х роках вимагало створення ефективної дипломатії в умовах геополітичних змін. Анатолій Зленко -  перший міністр закордонних справ, відіграв ключову роль у цьому процесі, однак його внесок залишається недостатньо дослідженим. Проблема полягає у відсутності комплексного аналізу його діяльності, стратегічного бачення та впливу на українську зовнішню політику, що ускладнює осмислення її витоків і використання його спадщини для сучасних викликів.

Даний напрям  досліджували  українські дослідники, дипломати, зокрема Хандогій В.Д., Єлісєєв К.П., Корсунський С.В., Лубківський М.Р., Лубківський Д.Р..

Постать Анатолія Максимовича Зленка є знаковою в історії української дипломатії. Його професійна траєкторія — це не просто біографія видатного державного діяча, а унікальний літопис становлення зовнішньополітичної стратегії молодої незалежної держави. Анатолій Максимович Зленко - перший міністр закордонних справ незалежної України, дипломат, який відіграв ключову роль у формуванні міжнародного іміджу країни. Його внесок у розвиток української дипломатії важко переоцінити, адже саме він закладав основи зовнішньої політики держави на початку її незалежності. Завдяки його активній діяльності Україна змогла закріпитися як незалежний гравець на міжнародній арені та вибудувати взаємини з провідними державами світу.

Народження Анатолія Максимовича 3 листопада 1938 року в селі Веселий Поділ Полтавської області припало на складний історичний період. Його дитинство та юність припали на воєнні та повоєнні роки, що сформували характер майбутнього дипломата — стійкість, витримку та глибоке розуміння соціально-політичних процесів.

Зі шкільних років Анатолій Максимович мріяв про дипломатичну роботу. В Україні на той час був єдиний університет у м. Києві, імені Тараса Шевченка, який на міжнародному відділенні готував дипломатів. Однак, вступити туди хлопцю з Полтавщини не було ніякої змоги. Після школи туди могли потрапити тільки діти великих партійних босів та урядовців. Тому Зленко вступає до Київського гірничого технікуму, який закінчив 1959-го року. Його направляють на Донбас, працювати гірничим майстром шахти «Максимівка-Полога» тресту «Кадіїввугілля», місто Кадіївка (Стаханов).

Саме робота на шахті відкриває перед ним двері до міжнародного відділення Київського державного університету імені Тараса Шевченка до якого він поступає у 1956 році.  Справа у тім, що ЦК Компартії України прийняло спеціальне рішення, яким 30% місць на цьому відділені віддавалися представникам робочих та колгоспників. Ось у цю квоту і попав Зленко. Вчився він на відмінно і у 1961 році успішно закінчує навчання. Тут Анатолій Максимович пройшов грунтовну підготовку з міжнародних відносин, права та іноземних мов, опанування англійську та французьку мову.

Після закінчення університету поступає на роботу  референта у відділі міжнародних організацій МЗС УРСР потім стає аташе, 2-м секретарем. Тут він опановує практику зовнішньополітичної діяльності, роботу з міжнародною документацією. З березня1973 р. — співробітник Секретаріату ЮНЕСКО в Парижі. З 1979 р. — радник відділу міжнародних організацій у справах ЮНЕСКО МЗС УРСР, з 10.1983 р. по 03.1987 р. — Постійний Представник УРСР при ЮНЕСКО. Цей досвід дав йому глибоке розуміння міжнародних відносин і став основою для майбутньої роботи на благо незалежної України.

У липні 1990 року, ще до офіційного проголошення незалежності, Зленко А.М. очолив Міністерство закордонних справ УРСР. 24 серпня 1991 року став першим міністром закордонних справ уже суверенної України. Діяльність Анатолія Максимовича Зленка на посаді міністра закордонних справ у період 1990-1994 років характеризувалася низкою стратегічних досягнень, що мали фундаментальне значення для становлення України як суб'єкта міжнародних відносин.

Кравчук Л.М. та Зленко А.М. 1994 рік

Зленко очолив МЗС УРСР в умовах, коли республіка ще не мала повноцінної незалежності, але вже прагнула розширити свою міжнародну діяльність. Він успішно маневрував між республіканськими інтересами та обмеженнями, що накладалися центральною владою СРСР. Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року саме на його плечі лягло непросте завдання трансформації обмеженого у повноваженнях республіканського міністерства в повноцінне зовнішньополітичне відомство суверенної держави. Під керівництвом Зленка було розроблено концептуальні засади зовнішньої політики незалежної України, сформульовано її основні принципи та пріоритети, зокрема багатовекторність, неприєднання та європейська спрямованість.

Він організував процес міжнародного визнання України після проголошення незалежності. Завдяки ефективній дипломатичній роботі протягом 1991-1992 років Україну визнали понад 130 держав світу, з більшістю з них було встановлено дипломатичні відносини. За ініціативи Зленка розпочалося формування мережі дипломатичних представництв України за кордоном та іноземних дипломатичних місій в Україні. Він здійснив перші стратегічні кроки щодо визначення європейської інтеграції як перспективного напрямку зовнішньої політики України.

За його участі було підписано низку важливих міжнародних договорів та угод, що заклали правову основу міжнародних відносин незалежної України. Під керівництвом Зленка Україна долучилася до міжнародних організацій як повноправний член та розпочала активну участь у міжнародних процесах. Він ініціював розбудову договірно-правової бази відносин із сусідніми державами, що сприяло врегулюванню потенційно складних питань територіальної цілісності та кордонів.

Зленко приділяв особливу увагу питанням ядерного роззброєння та безпеки, що привело до формування унікального міжнародного статусу України як держави, що добровільно відмовилася від ядерної зброї. У цей непростий історичний період Анатолій Зленко проявив себе як далекоглядний державний діяч та талановитий дипломат, який зумів у складних геополітичних умовах закласти основи для утвердження України як рівноправного учасника міжнародних відносин.

В одному з інтерв’ю 1990 року він зазначав: «Тисячолітня спільна історія, глибока культурна, мовна та ідеологічна близькість пов’язують нас із Польщею, Чехословаччиною, Угорщиною та Румунією. Наше завдання — використати цю близькість для розбудови міцних зв’язків»[2].

Візит Гези Єсенського Міністра закордонних справ Угорщини до Києва 27–28 травня 1992 року. Обмін Протоколом про консультації між міністерствами закордонних справ.

Після завершення першого терміну в 1994 році Зленко не залишив дипломатичну службу. Він обіймав посаду Постійного представника України при ООН (1994–1997). Діяльність Анатолія Максимовича Зленка на цій  посаді відзначалася активною роботою з утвердження міжнародного статусу України та захисту її інтересів на глобальному рівні. Призначення Зленка на цю посаду після завершення його міністерського терміну свідчило про високу оцінку його дипломатичного досвіду та професіоналізму в просуванні українських інтересів на міжнародній арені. Він успішно представляв позицію України з ключових міжнародних питань, забезпечуючи її активну участь у діяльності головних органів ООН - Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки та численних комітетів. Під його керівництвом українська місія при ООН активно долучилася до обговорення питань міжнародної безпеки, роззброєння, миротворчості та захисту прав людини.

Зленко послідовно працював над посиленням авторитету України як ініціативного та відповідального члена міжнародної спільноти, здатного робити конструктивний внесок у вирішення глобальних проблем. Він значно розширив коло дипломатичних контактів України, налагодивши ефективну взаємодію з представництвами інших країн при ООН та керівництвом міжнародної організації. Важливим напрямком його роботи була участь у процесі імплементації міжнародних зобов'язань України у сфері ядерного роззброєння та нерозповсюдження ядерної зброї.

Зленко активно використовував трибуну ООН для привернення уваги світової спільноти до питань, пов'язаних з подоланням наслідків Чорнобильської катастрофи та міжнародної допомоги Україні в цій сфері. Його діяльність сприяла більш активному залученню України до миротворчих операцій ООН, що посилило міжнародний авторитет держави. На цій посаді Зленко продовжив послідовну роботу з просування європейських та євроатлантичних прагнень України, використовуючи для цього механізми багатосторонньої дипломатії. Під його керівництвом було забезпечено ефективне представництво України в спеціалізованих установах системи ООН, що сприяло налагодженню співробітництва в економічній, соціальній, культурній та гуманітарній сферах. Період роботи А.М. Зленка в ООН був важливим етапом у зміцненні позицій України на міжнародній арені та розширенні її участі в глобальних процесах, що заклало міцний фундамент для подальшого розвитку української багатосторонньої дипломатії.

З 19.09.1997 р. по 02.10.2000 р. — Посол України у Французькій Республіці. Діяльність Анатолія Максимовича Зленка на цій посаді характеризувалася значними досягненнями у розвитку двосторонніх відносин між Україною та Францією. Зленко успішно розбудовував політичний діалог між Україною та Францією, що призвело до інтенсифікації двосторонніх контактів на найвищому рівні та активізації міжпарламентського співробітництва. Під його керівництвом було розширено договірно-правову базу українсько-французьких відносин, підписано низку важливих міждержавних угод у різних сферах співробітництва. Він приділяв особливу увагу економічній дипломатії, що сприяло залученню французьких інвестицій в Україну та розширенню торговельно-економічного співробітництва між країнами.

Зленко активно використовував своє перебування у Франції для просування європейської інтеграції України, налагоджуючи контакти з впливовими французькими політиками та представниками ділових кіл. Важливим напрямком його роботи було культурно-гуманітарне співробітництво, зокрема організація численних українських культурних заходів у Франції, що сприяло популяризації української культури та формуванню позитивного іміджу України. Він докладав значних зусиль для активізації наукових та освітніх обмінів між двома країнами, що призвело до розширення співпраці між українськими та французькими університетами та науковими установами.

Посол Зленко успішно налагоджував співпрацю з українською діаспорою у Франції, залучаючи її потенціал для підтримки державних інтересів України. Він ефективно використовував дипломатичні механізми для захисту прав та інтересів українських громадян у Франції, вирішення консульських питань та розвитку туристичних зв'язків. Зленко активно працював над залученням Франції до підтримки демократичних та економічних перетворень в Україні, що відображалося у відповідних програмах технічної допомоги. Він успішно використовував своє перебування у Франції для представлення позиції України щодо ключових регіональних та міжнародних питань, залучаючи французьку дипломатію до підтримки українських інтересів на європейських та світових форумах.

Період діяльності А.М. Зленка як Посла України у Франції став важливим етапом у розвитку українсько-французьких відносин, які були виведені на рівень конструктивного партнерства, що сприяло зміцненню європейського вектора зовнішньої політики України та її позицій на міжнародній арені.

З 19 вересня 1997 р. по 17 жовтня 2000 р. він обіймав посаду Постійного Представника України при ЮНЕСКО, забезпечуючи офіційне дипломатичне представництво держави в організації. У межах цього мандату координував взаємодію України з ЮНЕСКО, представляв позиції держави на пленарних засіданнях, в комісіях і робочих групах, а також сприяв реалізації проєктів і програм організації в Україні.

З 23 листопада 1998 р. одночасно виконував функції Представника України у Виконавчій раді ЮНЕСКО — одному з головних органів управління організацією. У цій ролі брав участь у формуванні політики ЮНЕСКО, ухваленні стратегічних документів, бюджетів та моніторингу діяльності Секретаріату. Його діяльність сприяла зміцненню позицій України в міжнародному культурному, освітньому та науковому середовищі.

Друге призначення Анатолія Максимовича Зленка на посаду міністра закордонних справ України у 2000-2003 роках припало на період, коли країна потребувала стабілізації зовнішньої політики та подолання міжнародної ізоляції, що виникла внаслідок внутрішньополітичних та економічних проблем кінця 1990-х років. Зленко зумів успішно відновити міжнародний діалог України з ключовими партнерами, особливо з європейськими країнами та США, які критично ставились до української влади після низки політичних скандалів. Під його керівництвом було розроблено та затверджено оновлену концепцію зовнішньої політики України, що відповідала новим геополітичним реаліям початку XXI століття. Він здійснив реорганізацію структури МЗС України, що підвищило ефективність дипломатичної служби та її відповідність сучасним вимогам. Зленко активізував європейський напрямок зовнішньої політики України, започаткувавши рух до формального проголошення європейської інтеграції стратегічним пріоритетом держави.

В цей період було інтенсифіковано переговорний процес з ЄС, що в подальшому привів до усвідомлення необхідності укладення Угоди про асоціацію. Він приділяв значну увагу відносинам з Росією та країнами СНД, прагнучи дотримуватися збалансованої політики та захисту національних інтересів України. За його ініціативи Україна активізувала багатосторонню дипломатію, зокрема участь у регіональних організаціях та ініціативах, таких як ГУАМ, ЧЕС, ЦЄІ. Зленко працював над розширенням економічної дипломатії, що сприяло збільшенню експортного потенціалу України та залученню іноземних інвестицій.

Важливим напрямком його діяльності було зміцнення безпекової складової зовнішньої політики України та розвиток співробітництва з НАТО в рамках програми "Партнерство заради миру". Під керівництвом Зленка МЗС України приділяло особливу увагу захисту прав та інтересів українських громадян за кордоном, особливо в контексті зростання трудової міграції. Він активно підтримував розвиток культурної дипломатії як інструменту формування позитивного іміджу України у світі. За цей період було значно розширено мережу закордонних дипломатичних представництв України, особливо в стратегічно важливих регіонах.

Другий міністерський термін А.М. Зленка став періодом відновлення міжнародних позицій України та формування більш системної та прагматичної зовнішньої політики, що враховувала національні інтереси держави та реалії міжнародних відносин початку XXI століття. Його досвід та професіоналізм дозволили Україні подолати наслідки міжнародної ізоляції та розпочати новий етап інтеграції до світової спільноти.

Анатолій Зленко був не лише практиком, а й теоретиком дипломатії. Його книга «Дипломатія і політика: Україна в процесі динамічних геополітичних змін» стала важливим джерелом для розуміння зовнішньополітичних викликів України на зламі століть. У ній він аналізував, як геополітичні трансформації після розпаду СРСР вплинули на позиціонування України у світі, і пропонував стратегії для її розвитку як незалежного гравця[3].

 

Книга А.М.Зленка: «Дипломатія і політика»

Про Анатолія Максимовича український дипломат Костянтин Єлисєєв написав наступне у «Дзеркалі тижня»: «Професіоналізм, принциповість, порядність і патріотизм — усе це про двічі міністра закордонних справ Анатолія Зленка, важковаговика, який із перших хвилин творив майже з нуля новітню українську дипломатію. Дипломатію саме справжньої незалежної європейської України, а не пострадянської «совкової» бюрократії».

П’ятий президент України  Петро Порошенко пише: «Анатолій Зленко — вчитель і наставник поколінь вітчизняних дипломатів. Патріот і професіонал, знання і досвід якого і сьогодні залишаються надійною основою для подальшого розвитку української дипломатичної служби».

Дворазовий Міністр закордонних справ Франції Ролан Дюма сказав про А.М. Зленко наступне: «Він відіграв видатну роль у зовнішній політиці України. Він багато зробив для того, щоб Україна посіла своє місце в системі міжнародних відносин. Він завжди прагнув, щоб це місце відповідало її значному потенціалу і статусу як однієї з найбільших європейських держав".

Відомий український вчений історик Степан Віднянський пише у своїй статті: «Під керівництвом А. Зленка українське зовнішньополітичне відомство здійснило дипломатичне забезпечення безпрецедентно швидкого міжнародного визнання незалежності України після Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року. Лише впродовж грудня 1991 р. Україну як повноправного суб'єкта міжнародних відносин визнали 68 держав світу, а до першої річниці проголошення незалежності України − 132 країни, з них зі 110 було встановлено дипломатичні відносини»[7].

Одному із авторів цієї статті, а саме Ткачу Д.І випала доля працювати із Зленко А.М., починаючи із 1990 року. На запрошення свого угорського колеги Ґ. Єсенскі, протягом 23–26 серпня 1990 року А. Зленко з робочим візитом відвідав угорську столицю. На той час я працював радником посольства СРСР в Будапешті  відповідальним за зв’язки із республіками і тому готував цей візит. Треба відмітити, що відвідання Будапешту українським міністром не було погоджено з Москвою. І Анатолію Максимовичу потрібно було мати мужність, щоб його здійснити. Зленко мав зустріч і з Прем’єр-міністром Угорської Республіки Йожефом Анталлом та вів перемовини з Ґ. Єсенскі, зустрічався з Президентом Угорщини Арпадом Гьонцем. Уже тоді Зленко А.М. проявив  високі професійні якості дипломата глибоку ерудицію, аналітичне мислення, володіння мистецтвом дипломатичних переговорів.

Дослідження життєвого шляху та дипломатичної діяльності Анатолія Максимовича Зленка дозволяє зробити важливі висновки щодо його ролі у становленні української дипломатичної служби та формуванні зовнішньополітичного курсу незалежної України.

Анатолій Зленко належить до плеяди видатних українських дипломатів, чия професійна діяльність охопила переломний історичний період переходу від радянської дипломатії до розбудови зовнішньополітичної служби суверенної держави. Його успішна кар'єра від рядового співробітника МЗС УРСР до двократного міністра закордонних справ незалежної України є прикладом високого професіоналізму, відданості національним інтересам та дипломатичної майстерності.

Особливе значення має діяльність А.М. Зленка на посаді першого міністра закордонних справ незалежної України (1990-1994), коли під його керівництвом закладалися основи української дипломатичної служби, формувалися концептуальні засади зовнішньої політики та відбувалося міжнародне визнання України як суверенної держави. У цей складний період він продемонстрував здатність стратегічно мислити та ефективно діяти в умовах геополітичних трансформацій та обмежених ресурсів.

Багатий досвід роботи Зленка в ООН (1994-1997) та на посаді Посла України у Франції (1997-2000) розширив міжнародні контакти України та сприяв інтеграції держави до світової спільноти. Його другий міністерський термін (2000-2003) став періодом стабілізації зовнішньої політики України та подолання міжнародної ізоляції, що продемонструвало здатність дипломата ефективно діяти в кризових умовах.

Аналіз дипломатичної спадщини А.М. Зленка дозволяє виділити кілька ключових принципів його діяльності, які залишаються актуальними для сучасної української дипломатії: прагматизм у відстоюванні національних інтересів, збалансованість зовнішньополітичного курсу, послідовність у реалізації стратегічних пріоритетів та професіоналізм дипломатичної служби.

Особливий внесок Зленка полягає в розробці концептуальних засад зовнішньої політики незалежної України, формуванні європейського вектору інтеграції та розвитку багатосторонньої дипломатії. Його діяльність сприяла утвердженню України як відповідального члена міжнародної спільноти та суб'єкта європейської політики.

Життєвий шлях та професійна діяльність Анатолія Максимовича Зленка є невід'ємною частиною історії української дипломатії та заслуговує на глибоке вивчення та увічнення в пам'яті нащадків. Його приклад служіння державі, професійна етика та дипломатична майстерність мають стати орієнтиром для нових поколінь українських дипломатів, особливо в сучасних умовах, коли Україна продовжує боротьбу за своє місце у світовій спільноті та утвердження національних інтересів на міжнародній арені.

Подальше дослідження дипломатичної спадщини А.М. Зленка, його архівів, публікацій та спогадів колег дозволить глибше зрозуміти процеси формування української зовнішньої політики в перші роки незалежності та використати цей досвід для вдосконалення сучасної дипломатичної служби України.

Дмитро Ткач    

Іванна Ромашко 

Студентка 1 курсу магістерської підготовки

Кафедра журналістики Університету економіки та права «КРОК», м.Київ