Віктор Гаврилович Батюк:

Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді

Віктор Гаврилович Батюк (1939–1996) — одна з ключових фігур української дипломатії перших років незалежності України. Його кар’єра, що охопила понад три десятиліття, відзначалася не лише професійними досягненнями, а й помітним внеском у формування зовнішньополітичного курсу держави, зокрема на міжнародних платформах ООН та у відносинах із Канадою. Батюк поєднував професійну роботу дипломата з талантом перекладача, поета та інтелектуала, залишивши помітний слід у культурній та політичній історії України.

Важливим періодом стало призначення Віктора Батюка Постійним представником України при ООН у 1992 році, одразу після проголошення незалежності. Він брав участь у ключових сесіях Генасамблеї ООН, зокрема 46-й сесії (1991), де закладалися основи міжнародного визнання України. У 1993–1996 роках обіймав посаду Посла України в Канаді, де його робота сприяла зміцненню зв’язків із однією з найбільших українських діаспор світу. Саме в Канаді він активно працював над просуванням економічних та культурних ініціатив, що стали основою для подальшої співпраці між двома країнами.

Окрім дипломатії, Батюк був відомий як перекладач літературних творів. Він переклав українською твори Рабіндраната Тагора, Кетрін Енн Портер, Маріо П’юзо, зокрема культовий роман «Хрещений батько». Його переклади відзначалися відповідністю оригіналу та літературним стилем, що робило їх доступними для українського читача. Також він опублікував збірку власних віршів «Полюси» (1971), де поєднував філософські роздуми з політичними мотивами.

Сьогодні його ім’я асоціюється з епохою, коли Україна робила перші кроки на міжнародній арені, а його патріотизм і професіоналізм стали орієнтиром для нових поколінь дипломатів.

Дипломатична діяльності Батюка дозволяє зрозуміти, як незалежна Україна формувала свою зовнішню політику, використовуючи обмежені економічні і кадрові ресурси. Його робота в Канаді, де українська діаспора становить значну частину населення, нагадує про важливість культурної дипломатії та етнічних зв’язків.

Віктор Батюк — символ переходу від радянської дипломатії до незалежної української зовнішньої політики. Його внесок у міжнародні відносини, літературу та популяризацію української культури заслуговує на увагу як істориків, так і сучасних політиків, які прагнуть зміцнити позиції України у світі.

Viktor Havrylovych Batiuk: Ambassador Extraordinary and Plenipotentiary.

Viktor Havrylovych Batyuk (1939-1996) was one of the key figures in Ukrainian diplomacy during the first years of Ukraine's independence. His career, spanning more than three decades, was marked not only by professional achievements but also by profound contributions to shaping the country's foreign policy, particularly on international platforms such as the UN and in relations with Canada. Batyuk combined the roles of diplomat, translator, poet, and intellectual, leaving a significant imprint on Ukraine's cultural and political history.

Born in 1939 in Sverdlovsk Oblast, Russia, Batyuk received his education at the Moscow State Institute of International Relations, where he mastered the Bengali language—a rare skill for Soviet diplomats of that time. His career in the Ministry of Foreign Affairs of the Ukrainian SSR began in the 1960s. He rose from secretary of the department of international organizations to leadership positions at the Permanent Mission of the Ukrainian SSR to the UN in Geneva (1978-1984), where he defended the republic's interests even under conditions of limited autonomy for Soviet republics.

The most important period came with Batyuk's appointment as Ukraine's Permanent Representative to the UN in 1992, immediately after the declaration of independence. He participated in key sessions of the UN General Assembly, particularly the 46th session (1991), where he laid the foundations for Ukraine's international recognition. From 1993 to 1996, he served as Ukraine's Ambassador to Canada, where his work contributed to strengthening ties with one of the largest Ukrainian diasporas in the world. In Canada, he actively worked on promoting economic and cultural initiatives that became the basis for further cooperation between the two countries.

Beyond diplomacy, Batyuk was known as a translator of literary works. He translated works by Rabindranath Tagore, Katherine Anne Porter, and Mario Puzo, including the novel "The Godfather," into Ukrainian. His translations were characterized by fidelity to the original and a poetic style that made them accessible to Ukrainian readers. He also published a collection of his own poems, "Poles" (1971), which combined philosophical reflections with political motifs.

Batyuk's life ended tragically: in 1996, he died in a car accident while serving in Canada. He was buried at Baikove Cemetery in Kyiv, and his activities remain an example of dedication to national interests during the complex period of state formation. Today, his name is associated with an era when Ukraine was taking its first steps on the international stage, and his principled stance and professionalism have become a benchmark for new generations of diplomats.

Analysis of Batyuk's activities helps us understand how early independent Ukraine shaped its foreign policy using limited resources and diplomatic potential. His work in Canada, where the Ukrainian diaspora constitutes 4% of the population, reminds us of the importance of cultural diplomacy and diaspora connections. The article also highlights little-known aspects of his creative work, expanding our understanding of the multifaceted Ukrainian intelligentsia of the 1990s.

Viktor Batyuk symbolizes the transition from Soviet diplomacy to independent Ukrainian foreign policy. His contributions to international relations, literature, and the promotion of Ukrainian culture deserve attention from both historians and contemporary politicians seeking to strengthen Ukraine's position in the world.

Дослідження постаті Віктора Гавриловича Батюка (1939-1996) є актуальним для розуміння становлення української дипломатії у перші роки незалежності. Попри його вагомий внесок у формування зовнішньополітичного курсу України, діяльність на посаді Постійного представника при ООН та Надзвичайного і Повноважного Посла в Канаді, ця історична постать залишається недостатньо вивченою у вітчизняній історіографії. Фрагментарність досліджень його дипломатичної спадщини, перекладацького доробку та літературної творчості створює прогалину в розумінні процесів формування української дипломатичної служби у критичний період утвердження державності. Особливої уваги заслуговує аналіз діяльності Батюка в контексті розбудови українсько-канадських відносин та використання потенціалу діаспори для підтримки молодої української держави. Комплексне дослідження його багатогранної особистості як дипломата, перекладача та інтелектуала дозволить заповнити важливу лакуну в історії української дипломатії перехідного періоду від радянської до незалежної України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми.  Даний напрям  досліджували  українські дипломати, дослідники, історики, зокрема Хандогій В.Д., Віднянський С.В., Головченко В.І Овсюк О.М., Смолій В.А., Ткаченко В.І., Денисенко А.В..

Віктор Гаврилович Батюк належить до плеяди українських дипломатів, які зробили значний внесок у розвиток міжнародних відносин незалежної України та зміцнення її позицій на міжнародній арені. Його життєвий шлях та професійна кар'єра є яскравим прикладом відданого служіння державним інтересам України.

Народився Віктор Батюк 15. 03. 1939, с. Мостовка Свердловської обл., росія. У 1962 році закінчив  Московський інститут міжнародних відносин та розпочав свою дипломатичну кар'єру ще за радянських часів у МЗС УРСР. У 1962–68 він працює третім, другим, першим  секретарем  відділу міжнародних організацій. У 1968–73 роках другий секретар постійного представництва УРСР при ООН (Нью-Йорк). 1973–74 — помічник Міністра закордон. Справ, 1974–78 — генеральний  секретар МЗС. У 1978 році його направляють у Женеві постійним представником УРСР у відділі ООН та ін. міжнародних організаціях. 1994 році він вертається в Київ та працює сім років начальником   відділу кадрів міністерства, а  потім — відділу міжнародних організацій МЗС. У 1992 році його направляють постійним  представником України при ООН (Нью-Йорк), на цій посаді він перебував до 1993 року.

Діяльність Віктора Гавриловича Батюка на посаді постійного представника України при ООН у 1992-1993 роках, хоч і була нетривалою, але мала стратегічне значення для становлення незалежної української дипломатії на міжнародній арені. Він очолив місію України при ООН у критичний період, коли держава потребувала утвердження свого суверенітету та міжнародного визнання після проголошення незалежності. Батюк активно працював над позиціонуванням України як самостійного суб'єкта міжнародних відносин, відмежовуючи українську позицію від російської у ключових питаннях міжнародного порядку денного. За його участі Україна приєдналася до низки важливих міжнародних конвенцій та договорів, що закріпило статус держави як повноправного члена міжнародної спільноти. Він забезпечив представництво України в головних комітетах Генеральної Асамблеї ООН, що дозволило просувати українські інтереси з широкого спектру глобальних питань. Під його керівництвом були налагоджені робочі контакти з представництвами інших країн, особливо західних держав, що сприяло дипломатичній підтримці України. Батюк започаткував позиціонування України як активного учасника миротворчих ініціатив ООН, що пізніше стало важливим напрямком української дипломатії. Він приділяв особливу увагу питанням ядерного роззброєння та безпеки, допомагаючи формувати позицію України щодо відмови від ядерної зброї при забезпеченні міжнародних гарантій безпеки. Діяльність Батюка на цій посаді заклала важливий фундамент для подальшої участі України в роботі ООН та сприяла зміцненню міжнародного авторитету молодої держави в період її становлення на світовій арені.

У грудні 1993 року Президент України Л.М.Кравчук своїм Указом призначає В.Г. Батюка Надзвичайним та Повноважним Послом України в Канаді.  

Діяльність Віктора Гавриловича Батюка як Надзвичайного і Повноважного Посла України в Канаді (1993-1996) характеризувалась вагомими досягненнями у розбудові двосторонніх відносин. Він суттєво розширив договірно-правову базу українсько-канадських відносин, ініціювавши підписання низки важливих міждержавних угод у різних сферах співробітництва. Батюк налагодив ефективну взаємодію з численною українською діаспорою в Канаді, мобілізуючи її потенціал для підтримки молодої української держави. Під його керівництвом було значно активізовано торговельно-економічне співробітництво, що призвело до збільшення обсягів двосторонньої торгівлі та залучення перших канадських інвестицій в Україну.

Посол сприяв запуску програм технічної допомоги Канади Україні, зокрема у сферах державного управління, освіти та розвитку демократичних інституцій. Він працював над поглибленням культурного та гуманітарного співробітництва, організовуючи культурні обміни, виставки та інші заходи для просування української культури в Канаді. Батюк встановив продуктивні контакти з канадськими політичними елітами, що дозволило забезпечити стабільну політичну підтримку України з боку канадського уряду. За його сприяння було започатковано співпрацю між українськими та канадськими університетами, науковими установами та аналітичними центрами. Посол активно просував питання визнання Голодомору 1932-1933 років в Україні на канадському політичному рівні, що стало важливим кроком у міжнародному визнанні цієї трагедії. Він забезпечив послідовну підтримку Канадою євроатлантичного курсу України в міжнародних організаціях[3].

Трагічна загибель В.Г. Батюка в автомобільній катастрофі у 1996 році перервала його плідну діяльність, але закладені ним основи українсько-канадського партнерства продовжують розвиватися і сьогодні, доводячи стратегічну далекоглядність його дипломатичних зусиль.

Посольство України в Канаді

Василь Гаврилович Батюк проявив себе як досвідчений і професійний дипломат, якому притаманні uлибоке розуміння зовнішньополітичних пріоритетів України та вміння ефективно представляти її інтереси. Здатність налагоджувати конструктивний діалог з представниками канадської політичної еліти. Проактивний підхід до розвитку двосторонніх відносин. Увага до деталей та вміння працювати з різними аудиторіями. Стратегічне мислення та далекоглядність. Завдяки цим якостям посол Батюк зумів досягти значних успіхів у зміцненні українсько-канадського партнерства та створенні позитивного іміджу України в Канаді[4].

Він був блискучим перекладачем з англійської і бенґальської мов. У своїх перекладах з англійської опублікував романи американських  письменників: «Корабель блазнів» К. Портер (1978) і «Хрещений батько» М. П’юзо, кілька оповідань Д. Оутс (1977) і повість для дітей «Саудер» В. Армстронґа. Як сходознавець-індолог надрукував у власних інтерпретаціях із бенґалі трактат «Націоналізм» Р. Таґора, п’єсу «Тарас Шевченко» М. Рая, збірник віршів К. Нозрула Іслама (1983) та поезію «Образ матері» (навіяна повістю В. Василевської «Райдуга»). Перекладач і автор передмови до книги «Поезії» Р. Таґора (К., 1981); упорядник і перекладач оповідань, поезій, пісень, поетичних афоризмів, мініатюр і п’єс Р. Таґора в книзі «Вибрані твори» (К., 1997). У перекладах Батюка простежуються особливості творчого стилю авторів. Написав спогади «Він Україні неба прихилив» // «Вінок пам’яті Олеся Гончара», К., 1997[5].

Рабіндранат Таґор, "Поезії", пер. Віктора Батюка (1981). "Перлини світової лірики"

Подальші дослідження постаті Віктора Батюка повинні зосередитися на детальнішому вивченні архівних матеріалів, особистого листування та спогадів колег, що дозволить створити повну біографію цього видатного українського дипломата та глибше зрозуміти його внесок у розбудову незалежної України на міжнародній

Дмитро Іванович Ткач,

Доктор політичних наук, професор кафедри міжнародних відносин та журналістики ВНЗ «Університет економіки та права «КРОК