Заява Давида Арахамії про те, що війна могла закінчитися ще навесні 2022 року, якби Україна погодилася на нейтральний статус та підписала на основі цього мирний договір, викликає величезну кількість питань.
 
Виходячи з інформації, яка була в ЗМІ і надходила з інших джерел, тоді Росія, в обмін на нейтральний статус України (відмова від вступу до НАТО), була готова без бою залишити всі території, захоплені після 24 лютого 2022 року. Більше того, якщо вірити екс-канцлеру Німеччини Шредеру, Росія була готова повернути Україні весь Донбас на умовах широкої автономії на зразок Південного Тиролю в Італії.
 
Тобто Україна звільнила б майже всі свої території (крім Криму) фактично без бою. Залишилися б живими багато тисяч мирних жителів і військових, які загинули після квітня 2022 року. Україна, не втративши жодного солдата, повернула б регіони, які ЗСУ цього року з великими втратами і без особливого успіху намагалися звільнити під час контрнаступу. А щодо НАТО, то жодних гарантій вступу до Альянсу Україна не має досі.
 
Чому ж українська влада відмовилася від такого вигідного договору навесні 2022 року?
 
Арахамія наводить два аргументи: по-перше, треба було змінити Конституцію, по-друге, не було довіри до росіян, що вони виконають домовленості.
 
Обидва аргументи, м'яко кажучи, є неоднозначними. Так, Конституцію заборонено змінювати під час військового стану, але за бажання тут можна було знайти вихід – зрештою це технічна проблема за наявності політичної волі (і якщо українська влада взагалі вела про це переговори, то якісь варіанти бачили). А щодо довіри – то це ще дивніша теза, оскільки за договором не Україна мала відводити війська, а Росія. Причому в обмін лише на рішення про нейтральний статус, яке потім можна було б переграти будь-якої миті. Тому в даному випадку питання довіри і "кине-не кине" стояло в першу чергу перед Москвою, а не перед Києвом.
 
Пізніше українська влада називала ще один мотив відмови – трагедія у Бучі. Однак, якщо згадати тодішні заяви Зеленського, то він одразу після трагедії говорив про те, що переговори з РФ все одно треба вести.

"Кожна така трагедія, кожна така Буча битиме тебе по руках на тих чи інших переговорах. Але треба знаходити можливості для таких кроків", - сказав Зеленський 5 квітня 2022 року. І лише згодом його заяви стали більш категоричними.
 
Тому зазвичай, серед головного мотиву президента відмовитися від укладання угод з Путіним у 2022 році, називають те, що він (можливо, під впливом аргументів та обіцянок західних союзників) дійшов висновку, що Росія до великої війни не готова, а тому Україна при допомозі Заходу може повністю розбити армію РФ і продиктувати Москві свої умови світу, які передбачали б виведення російських військ на межі 1991 року, виплату репарацій та інше.
 
Тобто образно кажучи, Зеленський вибрав замість синиці в руках, журавля в небі.
 
У той же час, усім тим, хто пам'ятає ситуацію початку квітня 2022 року, важко повірити, що українська влада могла відчувати тоді такий великий оптимізм. Російська армія, відвівши війська з півночі України, розгорнула наступ на сході - у Харківській, Донецькій та Луганській областях, продовжувалося просування російських військ у повністю оточеному Маріуполі. В українській армії наростав снарядний голод. Перші поставки західних гаубиць та снарядів до них почалися лише в середині квітня. А "Хаймарси" з'явилися лише у червні. Про постачання західних танків та далекобійних ракет тоді взагалі ніхто не говорив. А США блокували навіть постачання літаків радянського зразка. У Росії ще не було жодних ознак внутрішньої смути. Навпаки – стало зрозуміло, що її економіка не впала під санкціями та основний удар витримала.

У таких умовах здається майже неймовірним, що Зеленський міг відмовитися від вкрай привабливої "синиці" у вигляді виведення без бою Росією військ майже з усіх захоплених територій України, повіривши у можливість отримати "журавля" у вигляді капітуляції Москви (чого, як відомо, досі не сталося).

Мали бути певні обставини непереборної сили, які спонукали Київ відкинути такі вигідні умови припинення війни вже навесні 2022 року.
 
Про те, що це за обставини, стає зрозуміло все з того ж інтерв'ю Арахамії.
 
Він заявив, що до Києва приїхав тодішній прем'єр Британії Борис Джонсон і сказав, що "ми взагалі нічого з ними не підписуватимемо, давайте просто воювати".
 
Виникає питання - що саме під "ми нічого з ними не підписуватимемо" мав на увазі Джонсон? Відповідь тут може бути одна – західні країни відмовилися давати спільні з Росією гарантії безпеки України, які мали додаватися до мирного договору та угоди про нейтральний статус.
 
Про це Арахамія також фактично прямо сказав в інтерв'ю: "західні союзники нам і порадили не погоджуватися на ефемерні гарантії безпеки, які на той час неможливо було давати взагалі".

Нагадаємо, гарантії безпеки за тодішнім планом мали дати Росія, провідні західні країни та низка інших найбільших світових держав. Але якби країни НАТО відмовилися давати гарантії і їх дала б тільки РФ і, можливо, Китай і Туреччина, то це фактично означало б повний розрив відносин України із західним світом. На що Зеленський, звичайно, піти не міг.

Іншими словами, саме позиція західних союзників "давайте просто воювати" і вплинула на рішення української влади відмовитися від домовленостей з РФ навесні 2022 року.

У зв'язку з цим одне з ключових питань щодо подальшого розвитку подій – чи змінилася зараз ця позиція Заходу? У ЗМІ останнім часом постійно можна зустріти публікації про те, що керівники США та ЄС нібито активно підштовхують українську владу до переговорів з Росією. Однак жодних офіційних підтверджень цьому немає лише інформація з посиланням на деякі джерела. Публічно ж – і українська влада, і влада західних країн підкреслюють, що не готові йти на компроміси з РФ і вимагають виведення військ на кордони 1991 року. Як у реальності ситуація багато в чому стане зрозумілою щодо наданої військової та фінансової допомоги союзниками – якщо вона дійсно буде суттєво обмежена (як прогнозують низку ЗМІ), значить є ознаки того, що Захід має концепцію порівняно з весною 2022 року.
 
Щодо позиції Києва, то її вкотре виклав у тому ж інтерв'ю Арахамія, заявивши, що переговори на даний момент не вигідні, оскільки "у нас переговорна позиція дуже погана". Але на кого працює час? Якщо 2022 року була можливість закінчити війну, звільнивши без бою майже всю територію країни в обмін на нейтральний статус, то тепер таких варіантів уже немає. І альтернатива зовсім інша - довга війна з усіма її жертвами та ризиками, або мир/перемир'я по лінії фронту з фактичним закріпленням російського контролю над захопленими територіями (причому, не виключено, до цього будуть йти ще й додаткові вимоги у вигляді того ж нейтрального статусу наприклад). Головне питання – які будуть умови та переговорні позиції надалі і чи є в української влади чітке розуміння, що вони не виявляться ще гіршими, ніж зараз.        

© 2016-2023, СТРАНА.ua.